Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.
Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.
Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.
Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!
Ей, братаны, слушайте шо я прошел вчера! Ну, вот, сижу я дома в своей хате, нихрена не делаю, как всегда. Тусуюсь, ёпта, в интернете, вдрызг чекая соцсети и ютуб. И чё вижу, глазам своим не верю – там рекламка наркоты! Закладки, братцы, закладки! Сразу оживился, изи бросил всё и начал догоняться за этой шняжкой.
Да не сомневайтесь, владельцы дурных доменов знают, как нас поймать. Постоянно кидают съедобные штуки прямо в глаза. Цены бодрящи, парнишка не сосёт палец, всё честно рассказывает: «Гашиш высшего качества, цветом чёрный, крепость жоско!» Ну, ёпта, только не вижу там самого гашиша, только фотки, где на окошке сидят котики и милотой пускаются. Влом, братцы, нужна закладка, а не котики! Хотя, кажется, эти котики тоже не против развлечься, если понимаете, о чём я.
Короче, на минуту оторва полдюжины ножек, нашел я друга наркомана, который чуток связан с этими делами. Договорились встретиться на том же окошке, где сидят котиковые самцы. Прихожу, ёпта, а этот уже там долго стоит. Замерз небось, бедняга.
| Я (суетливо): |
Ну, чё, приятель, где моя закладка? Мне котики надоели, пора гашишку посмотреть! |
| Друг (ухмыляется): |
Чёрный гашиш только через нос, приятель! Не жди поспешно. Деньги у тебя под рукой? |
| Я (рыщет в карманах): |
Да, да, все деньги тут! Чекаем! |
| Друг (чекает): |
Хорошо, схема простая: отдаешь деньги, я передам и получу товар. Встречаемся через часик в этом же месте, ок? |
| Я (решительно): |
Однозначно, братан, через час тут буду! И не подвинусь! |
Что ж, ждать мне не пришлось долго. Через часик этот парень вернулся и вот-вот передаст мне гашиш. Я с нетерпением его чекал и пристально наблюдал, как товар меняет хозяина. Бля, жоско! Как-то уж больно подозрительно взгляды на нас скосились. Ну да ладно, мне важнее гашиш, чем чьи-то инородные мысли о нашей сделке.
Наконец-то, товар мой в руках! Что ж, пора вернуться в свою хату и порадоваться получке. Кофе сварить и наслаждаться гашишем, глядя на котиков и милоту. Но, ёпта, как я туда доберусь? Задумался, а потом решил, что пешком домой не пройти. Покатать бы на автобусе, да все вокруг вечные пробки. Жоско, братцы, не хотелось мне идти.
Но потом, как бы мне это было стыдно признаться, я подумал о такси. Да-да, такси, наше спасение в замысловатых ситуациях! Вылетаю на улицу, поднимаю руку, и вот оно – такси уже здесь, меня ждет! Круто, братцы! Как же изи, когда тебя везут, а самому не надо никуда идти.
Добрался я, наконец, до своей хаты. Включаю свет, закрываю дверь, скидываю куртку и приступаю к наслаждению. Открыл пачку, достал гашиш и пару закладок, как положено. И вот, подхожу я к компьютеру, настраиваю музыку, и начинается та самая визуальная поездка.
Музыка звучит как отдельные нотки, которые плавно сливаются в краски радуги. Из глубин монитора появляется мир котиков и милоты. Они скачут, прыгают, играются, словно никогда не видели дурку и заботы. А я шагаю за ними, легко втягиваясь в этот мир беззаботной радости.
Как же жоско, когда можно просто отключиться от реальности и окунуться в эти прекрасные картинки! Хотелось бы всегда находиться в этом мире, никогда не бывать в мрачной реальности.
Но, к сожалению, доза закончилась. Пора догоняться за новой. Изи, обратно на улицы, обратно на окошко с котиками и милотой. Поджатые губы, нервные движения, волнение – все это меня сопровождало на пути. Но я знал, что стоит попытаться, чтобы снова попасть в этот чудесный мир.
Ну, что ж, братцы, пойду я в путь. Все закладки на месте, деньги при себе, настроение взлетное. Котики и милота ждут меня, а я – их. В этом окошке я снова встречу свое счастье, наслаждение и беззаботу. И ничто не остановит меня, жоско или легко – я знаю, что нужно.